Створення образу ворог– необхідний елемент у ході ведення інформаційної війни. Власному народу і армії необхідно пояснити, навіщо ж вони мають воювати з іншим народом. Так було, є і буде завжди, адже це закладено на рівні нашої свідомості, і коли це необхідно, ті, хто хочуть налаштувати нас проти кого-небудь, вдаються до формування образів у нашій свідомості.

Для того, щоб простий солдат пішов убивати ворога (який нічим не відрізняється від нього, адже у нього такі самі проблеми, у нього є дружина, яка чекає на нього; діти, які питають у матері, коли повернеться їх батько; старі батьки, які хвилюються за свого сина) потрібно у ньому запрограмувати образ ворога як вселенського негідника, який хоче зґвалтувати його дружину, вбити його батьків і забрати в рабство його дітей. Саме тоді простий солдат із люттю в очах піде убивати ворога.

Образ ворога активно формувала Російська Федерація щодо України в період 2013-2014 року, коли почала розуміти, що не зможе контролювати ситуацію в нашій країні, тому їй необхідно було втрутитись, але з якого приводу? Саме тоді російська пропаганда згадала про старі образи нацистів, фашистів і бандерівців та почала ними маніпулювати свідомістю населення Росії та Південно-Східної України, акцентуючи увагу на тому, що скоро, так звані «бандерівці» і «фашисти» під керівництвом «американських жидо-масонів» прийдуть і знищать російськомовне населення Східної України, тому їх необхідно терміново рятувати.

Як працює дана технологія ?

Демонізація або дегуманізація ворога (англ. demonization of the enemy, dehumanization of the enemy) – це технологія пропаганди, яка формує суспільну думку завдяки створенню образу ворога як агресора, який представляє загрозу і має на меті лише руйнівні цілі.

Дана технологія спрямовання на створення чіткого стереотипу про конкретну людину, групу людей, ідеологію, державу. Вона необхідна для ведення боротьби із ворогом більш простими засобами, для об’єднання союзників навколо себе та деморалізації ворога.

Демонізація ворога дозволяє стимулювати суспільний страх перед невідомим, для того, щоб згуртувати суспільство перед обличчям ворога. Найкращий спосіб довести демонічну природу ворога – це показати живі приклади його звірств, бажано за участі жінок, дітей, старих людей, священиків.

По своїй суті демонізація є простою та емоційною, проте доволі конкретною : демонізуються люди, вчинки, громадські організації, держави, народи, релігії, секти, ідеї, поняття, минуле, теперішнє, майбутнє.

Основні критерії демонізації ворога:

1) ЗМІ і держава використовують певні рамки, щоб показати моральну природу ворога;

2) Характер ворога і його природа викладені у рамках боротьби Світла і Темряви, Добра і Зла. Тобто ворог – це зло, яке необхідно перемогти;

3) В основному «держава» виступає джерелом демонічної природи;

Історія даного поняття

Якщо згадати історію, то прикладів застосування технології демонізації противника є безліч. Ще з часів Давньої Греції і до сьогодні. Будь-яка війна породжує сплеск пропаганди і дегуманізації ворога.

В давнину це відбувалося природним чином: чужинці розмовляли незрозумілою мовою, молились чужим богам, вели інший образ життя, а тому були іншими, чужими і незрозумілими. Це викликало страх і агресію, а тому від цього необхідно захиститися. Так, середньовічні хрестоносці без жалю вирізали невірних, бо вважали їх чужими, які не моляться справжньому богу. І так були знищені цілі народи Північної та Південної Америки, тому що вони відрізнялися від колонізаторів, а тому були чужими-напівлюдьми.

Найбільшого розвитку дана технологія набула у ХХ столітті із використанням нових способів передачі інформації.

Наприклад, в умовах Першої світової війни одним із найважливіших завдань було окреслення таких категорій, як «свій» – «чужий». Для Антанти (військово-політичний блок держав союзників, таких як Англія, Франція, Російська імперії та їх союзників) головним ворогом був Троїстий союз на чолі із Німецькою імперією. Саме на останню переносився весь спектр негативних стереотипів. «Демонізація» ворога стала одним із основних прийомів маніпуляції суспільною свідомістю. Систематичним і масовим було поширення в місцевих друкованих засобах інформації відомостей про численні звірства ворогів та їх союзників, які безжально розправляються з мирним населенням окупованих територій, ґвалтують жінок, живцем спалюють людей і знущаються над полоненими та пораненими. Самого німецького імператора Вільгельма ІІ було оголошено «терористом цивілізації» й головним «ворогом людства».

Український громадсько-культурний діяч Леонід Жебуньов у листі до Євгена Чикаленка від вересня 1915 р. щодо цієї ситуації писав: «Мене вражає і жахає не те, що робиться на полі війни (це скрізь і на всякій війні буває), а те, що говориться, пишеться і діється в самій Германії відносно “неприятеля” і в “неприятельських” державах відносно німців, і це ж усе йде од окраси громадськості — вчених, літераторів, поетів, художників, музикантів. Оце “варварство” вражає страхом за поступ людства. Прочитайте в 6-й книзі “Русских Записок” статті Майского “В тылу Германии”, як німці визнають себе “божественним народом”, поети складають оди на честь 42 сантиметрової гармати, знамениті історики твердо переконані в тому, що германська нація повинна панувати над усім світом, сдеки енергійно підтримують божевільного Вільгельма, в нас теж ганебно бойкотують геніальних німецьких вчених, музикантів, поетів тощо. От в чому жах, те, що нищить моральні цінності, от од чого мене вгоняє в холодний піт… Це ж озвіріння, поворот до часів дичини… Правда, що це тимчасово, але ж покоління виростуть в такім кошмарі, то які з них будуть люди!..».

Під час Другої світової війни державний департамент та інші державні органи США випускали документальні фільми з елементами пропаганди: демонструвалися кадри з американським прапором, і одночасно демонізувався образ Японії для підняття бойового духу і патріотизму серед свого населення. В нацистській Німеччині демонізувались євреї та цигани як небезпечні суспільні елементи, які винні у всіх бідах німецького народу.

В період війни між Вірменією і Азербайджаном за Нагірний Карабах в Азербайджані, по аналогії з уявленнями про євреїв, сторони почали формувати образи народів один одного в такому контексті.

Яскравим прикладом є віщання руандської радіостанції «Радіо тисячі пагорбів» в 1993-1994 році, яка своїми передачами розпалювала міжнаціональну ворожнечу та ненависть в країні та сприяла геноциду. Так, станція, що була вельми популярною серед усього населення, поширювала расистську пропаганду, спрямовану проти народу тутсі, помірних хуту, бельгійців та місії ООН UNAMIR. На переконання багатьох руандців (із чим погодився Трибунал ООН з військових злочинів), вона зіграла вирішальну роль у створенні в країні атмосфери, зарядженої расовою ворожістю, яка уможливила геноцид. Дослідження показує, що 9,9 % насильства під час геноциду було прямо пов’язано з передачами RTLMC. Оцінки дослідження вказують, що приблизно 51.000 смертей були спричинені мовленням станції.

Також багатьма політиками демонізуються образи Росії, США як країн «осі зла», так і образи Ісламської держави та інших терористичних угруповань.

Чому це робиться ?

Все це для того, щоб прибрати в людині табу перед убивством собі подібного. У підсвідомості людини вбивство сприймається як щось неприроднє і негативне. Тому людині потрібні аргументи (бажано емоційні), щоб переступити дане табу.

Особливо, якщо брати до уваги наш час, коли люди ведуть війни за абстрактні ідеї або ідеології, найгіршим є те, що їх призвали і кинули в гарячу точку. Уявіть собі солдата, який має вбити такого ж солдата, як і він сам, але ж у них в обох є дружини, діти, батьки, які їх чекають, у них в обох є важливіші справи, ніж воювати за абстрактні ідеї.

У ХХ столітті цю проблему покликана вирішувати пропаганда.

Чому дана технологія спрацьовує ?

Щоб краще зрозуміти, чому спрацьовує дана технологія необхідно звернутися до психології.

В кожного із нас є особиста психіка, і є колективне несвідоме, з якого бере початок суспільна свідомість. Особиста психіка – це власні переживання людини з приводу подій, що відбуваються саме з нею, особисті сенси, особисті стосунки, особисті цілі. Проте є і те, що нас об’єднує  – колективне несвідоме: наші спільні, не нами вигадані смисли, які Карл Юнг називав архетипами. Це такі поняття як Батько, Мати, Ворог, Любов, Герой і т. д.

Архетипи спільні для всіх, вони позакультурні, хоча і один той самий архетип в різних культурах може відображатися по-різному. До колективного несвідомого також належать звуки і знаки.

Для чого існує колективне несвідоме? Людина народжується твариною. Щоб стати людиною вона має соціалізуватися, стати членом суспільства. Для цього вона має навчитися говорити і засвоїти весь набір звичок, смислів, образів, притаманних її групі, тобто освоїти поле колективного несвідомого. Дитина все це засвоює як правду про світ.

Це як завантажувати Windows на комп’ютер, яке дає нам змогу працювати із різними програмами. Те саме і з культурою. Коли ми завантажили основу – Windows, ми можемо приступити до роботи із різними програмами.

Колективне несвідоме дає нам змогу об’єднуватися у групи. Ми автоматично стаємо частиною групи, в якій народилися, або яку згодом обрали.

Придумані образи запускаються через ЗМІ та інструменти виховання. Особливість колективної психіки в тому, що людина не може відрізнити реальність і образи колективного несвідомого. Бо вона бачить не тільки картинку-образ всередині себе, а і відчуває її. А там, де емоції немає розуму.

Архетипи-смисли представлені у нашій свідомості у вигляді образів. Герой – завжди спаситель, месія (нариклад, Геракл чи Прометей). У радянській системі координат Герой – це робітник або червоноармієць, а архетип Ворога представлений у вигляді нациста. Потрібно розуміти, що одні і ті самі архетипи можуть бути представлені не тільки в різних образах, а й у протилежних. Так для когось УПА – це архетип Героя, а для когось – Ворога.

Звідси і випливає, що людина не усвідомлює і розпізнає образи, а відразу їх зчитує у вигляді конкретних архетипів. Як приклад, для людини, вихованої в СРСР, вороги – це бандерівці, фашисти й американці. Адже ворог – це певна абстракція, яка доходить до рівня архетипу.

Так і формується демонізація ворога. Береться якийсь образ і прищеплюється до відповідного об’єкта, будь то людина, народ чи держава. А далі в дію вже вступають емоції, а не гарячий розум.   

Демонізація України з боку російської пропаганди

Ще з кінця 2013 року російський уряд цілеспрямовано, інструментами пропаганди, шляхом демонізації українців стравлює проти нас власне населення та населення Східної України. Все це робиться для ескалації насильства та розпалювання громадянської війни. Вона проводилась/проводиться за наступними напрямками:

  1. Навішування ярликів за логікою «западенці-бандеровці-фашисти». Вся риторика російських ЗМІ спрямована на формування образу бандерівців як посібників фашистів серед українців, апелюючи до історичної пам’яті народів. Адже для російської пропаганди усі прибічники і захисники незалежності України є бандерівцями;
  2. Демонізація влади України. Численні заголовки новин у дусі «влада Києва планує знищити все російськомовне населення Донбасу» і все в такому роді – це намагання, в першу чергу, підкреслити нелегітимність нашої влади та створити образ нацистської держави під проводом «загниваючого» Заходу;
  3. Демонізація армії. Для населення Донбасу українська армія має поставати в образі фашистів, хижаків, які прийшли вбивати та ґвалтувати власний народ;
  4. Демонізація активістів. Демонізації підлягають місцеві активісти, які намагаються чинити опір окупантам. Зазвичай їм навішують різні ярлики фашизму, націоналізму, колабораціонізму.

Варто розуміти, що все це відбувається цілеспрямовано, інструментами пропаганди, шляхом демонізації українців російським урядом для того, щоб росіяни були готові вбивати нас.

Таке застосування технології демонізації противника Росією призводить до замкнутого кола дій по ескалації напруги, виключає можливості дипломатичного вирішення і обов’язково веде до ворожнечі.

«Смерть бандеровцам», «смерть фашистам», «подлежат уничтожению» – тепер ці слова домінують в інформаційному просторі сходу України.

Незважаючи на повну абсурдність демонізації України з боку російської верхівки, вони можуть похвалитися певним успіхом. Адже десятиліття перебування в радянському ментальному полі, а згодом завдяки роботі російської пропаганди сформували у народу специфічну ідентичність та добряче промили мізки. В основі лежали сформовані ідеї про братські народи, дружбу з росіянами та викривлене бачення подій Другої світової війни.

Саме тому, коли розпочалися події на Майдані у 2013 році, Кремлю варто було використати лише старі кліше часів Великої вітчизняної війни, адаптувати під сучасні реалії і готово – ідеальна демонізація всього українського. Ярлики про нацистів, які прийшли до влади внаслідок Революції гідності, ґвалт про фашистську владу, яка хоче винищити російськомовне населення України. Все це відгукнулося у серцях мешканців Криму і Донбасу. Повіривши у абсурдні образи, нав’язані російською пропагандою, ці люди стали інструментом для поширення російської агресії в Україні. Терабайти російського інформаційного сміття сформували у них деформоване уявлення про світ навколо них, в якому російськомовних вбивають українські «фашисти». Таким чином стравлюючи між собою українців у цій кривавій війні.

Відомий історик Людмила Гриневич говорить так: «Згадаймо хоча б оту історію, як на очах у матері розіп’яли її дитину. На російському телебаченні, як один “очевидець” розповідав про те, що у Львові натовп намагався одного з міліціонерів поставити на коліна, а коли той відмовився — спалив його живцем. Почувши це, вся аудиторія в залі зойкнула! Ось вам і класичний приклад механізмів впливу пропаганди на населення при авторитарному режимі. Завдання просте — вплинути на емоційно-чуттєву сферу людини, сформувати емоційне сприйняття “образу ворога”, щоби не залишалося жодного сумніву: врятуватися від цього зла можна, лише знищивши його».

………………………………………………………………………………………….

Звичайно, все це відбувається з метою виправдання війн і насильства. Ворог спеціально вдається до образів, щоб викликати у населення страх перед спільним невідомим, для того, щоб цим народом маніпулювати та агітувати його на вбивство собі подібних на війні.

Потрібно розуміти, що рівень сприйняття образів залежить від рівня інформаційної культури людини, бо чим він нижчий, тим більше людина є консервативною і піддатливою до різного роду стереотипів.

Тому необхідно розвивати критичне мислення в собі та розвивати загальну інформаційну культуру, щоб не потрапляти в лоно емоцій.

No responses yet

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *