Незабаром Україна буде святкувати 76-ту річницю перемоги у Другій Світовій війні. Росія, в свою чергу, прагне монополізувати всі здобутки.

Ми хочемо нагадати вам про героїчний внесок УРСР. Згадати українців, вагомий внесок яких став вирішальним у боротьбі за мирне життя на Батьківщині.

Почнемо зі загальної статистики:

·     З 15 фронтів, які діяли під час Другої Світової  війни, більш ніж половина очолювали маршали та генерали українського походження.

·     Радянськими бойовими нагородами були відзначені 2,5 млн воїнів України.

·     Українці за кількістю Героїв Радянського Союзу, які отримали цю нагороду у Другій Світовій війні, посідають друге місце (2069 медалей із загальної  кількості 11605 одиниць).

·      Також 120 тисяч українців брали участь у війні з нацистами у складі польських і чехословацьких формувань, а також в арміях США, Канади, Франції.

Медаль Героя СРСР.

·     Двоє з чотирьох героїв Радянського Союзу і одночасно повних кавалерів ордена Слави – українці.

Орден Слави(усіх трьох ступенів)

Хто ж ці герої?

Почнемо з двох повних кавалерів ордена Слави та героїв СРСР. Це була найвища та найрідкісніша нагорода, котру міг отримати військовослужбовець. Звання ГРС носять четверо повних кавалерів ордена Слави: артилерист гвардії старший сержант Альошин А. В., льотчик-штурмовик молодший лейтенант Драченко І. Г., морський піхотинець гвардії старшина Дубинда П. Х., артилерист сержант Кузнецов М. І. З яких двоє були українцями.

Дубинда Павло Христофорович (1914-1992)

Народився 12 (25 липня) 1914 року в селі Прогной Голопристанського району Херсонської області.

8 серпня 1944 року в бою за село Скорлупка першим, під вогнем супротивника, увірвався до ворожої траншеї і вогнем з автомата й гранатами знищив 7 гітлерівців. За це був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

20 серпня 1944 року під час бою за залізничну станцію і селище Мостувка, що у  Польщі гвардії молодший сержант Дубинда на чолі взводу вибив ворога зі станції, при цьому особисто знищив понад десяток гітлерівців. Попри поранення, не залишив поле бою, перейняв на себе командування ротою і забезпечив виконання підрозділом бойового завдання. За виявлену особисту мужність 5 жовтня 1944 року нагороджений орденом Слави 2-го ступеня.

22—25 жовтня 1944 року в боях на підступах до міста Шталлупенен у Східній Пруссії старшина роти Дубинда на чолі взводу захопив вигідний рубіж. У рукопашній сутичці особисто знищив 4-х солдатів і взяв у полон німецького офіцера. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року нагороджений орденом Слави 1-го ступеня.

Драченко Іван Григорович (1922-1994)

Народився 15 листопада 1922 року в селі Великій Севастянівці (нині Христинівського району Черкаської області) в сім’ї селянина.

14 серпня 1943 року в районі Харкова, рятуючи командира полку, на Іл-2 таранив винищувач противника. Приземлився на парашуті. При тарані був важко поранений. У несвідомому стані узятий в полон. У вересні 1943 року йому вдалося втекти і перейти лінію фронту. Після лікування в московському госпіталі в березні 1944 року повернувся в свій полк. У медичних документах нічого не говорилося про втрату ока, і Драченко почав знову літати. Зробив ще 34 бойові вильоти, знищив 8 танків, 12 автомобілів, 2 зенітні батареї, склад боєприпасів, до роти солдатів. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

6 квітня 1944 року під час вильоту на розвідку був атакований п’ятьма винищувачами FW-190. На сильно пошкодженому літаку зумів дотягнути до аеродрому і зробити посадку. За привезені цінні розвіддані нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

Також слід пам’ятати командирів, завдяки яким вдалося перемогти у цій війні.

Іван Микитович Кожедуб (1920 – 1991)

Звання: Маршал авіації (1985).

Народився у селі Ображіївка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області).

Війну розпочав сержантом, а закінчив гвардії майором, заступником командира 176-го гвардійського полку.Це була єдина частина ВПС Червоної Армії, що діяла методом “вільного полювання” і перекидалася командуванням на найбільш небезпечні ділянки фронту.

6 липня 1943 року в небі над Курською дугою здобув першу повітряну перемогу. За роки війни здійснив 330 бойових вильотів, провів 120 повітряних боїв і, за офіційними даними, особисто збив 64 ворожих літаки.

У післявоєнний період командував авіаційною дивізією, повітряною армією, був заступником командувача ВПС МВО.

Рибалко Павло Семенович (1894-1948)

Маршал бронетанкових військ (1945).

Народився у селі Малий Вистороп Харківської губернії (нині Лебединський район Сумської області).

З травня 1943 – го і до кінця війни був командувачем 3-ї гвардійської танкової армії. Відзначився при звільненні Лівобережної України й форсуванні Дніпра, в Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Нагороди:  

1.   Двічі Герой Радянського Союзу  

2.   Два ордени Леніна

3.   Три ордени Червоного Прапора

4.   Три ордени Суворова I ступеня

5.   Орден Кутузова I ступеня

6.   Орден Богдана Хмельницького I ступеня.

Павличенко Людмила Михайлівна (1916-1974)

Павличенко Людмила Михайлівна, народилася 12 липня 1916 р. у м. Біла Церква, Київська область.

Найуспішніший радянський снайпер-жінка часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

За час війни Людмила була єдиним снайпером, на рахунку якого було 309 німецьких військових, з яких було близько десятка офіцерів.

Вона була справжньою патріоткою та ідеалісткою своєї епохи.

“Коли я пішла воювати – спочатку відчувала одну тільки злість за те, що німці порушили наше мирне життя. Але все, що я побачила потім, породило в мені почуття такої незгасимої ненависті, що її важко висловити будь-чим, окрім кулі в серце гітлерівця”, – говорила снайперка.

 Була нагороджена медаллю “Золота Зірка” Героя Радянського Союзу та двома орденами Леніна;

Окрім загальновідомих героїв, є й ті, що гинули та скоювали подвиги заради власної Батьківщини, але, на жаль, їхні імена не згадують у підручниках  історії.

55 українців повторили подвиг А. Матросова, закривши собою амбразуру ворожого дзоту. А .Бабак й І. Вдовенко, як і син Білорусії  Н. Гастелло, направили свої літаки на скупчення німецько-фашистських військ.

Окрім загальновідомих героїв, є й ті, що гинули та скоювали подвиги заради власної Батьківщини, але, на жаль, їхні імена не згадують у підручниках  історії.

55 українців повторили подвиг А. Матросова, закривши собою амбразуру ворожого дзоту. А.Бабак й І. Вдовенко, як і син Білорусії  Н. Гастелло, направили свої літаки на скупчення німецько-фашистських військ.

Командир екіпажу Іван Вдовенко (ліворуч) та штурман Микита Гомоненко

Один з таких випадків самопожертви стався 28 серпня 1941 року коли пілот літака, українець Вдовенко зайняв місце в строю ескадрильї.

 По бомбардувальникам відчайдушно била німецька зенітна артилерія, по мосту через річку безперервним потоком рухалися фашистські танки з піхотою на броні. Лівий берег плямили спалахи розривів.

Не важливо, що німців втричі більше – штурман Гомоненко прицільно кинутими бомбами вивів з ладу п’ять зенітних установок ворога, отримавши у відповідь порцію артилерійського вогню. Охоплений полум’ям літак освітив небо над Дніпром і раптово “розрізав” ворожу переправу. Хвилі Дніпра зімкнулися над місцем вогняного тарана і навічно поховали екіпаж, а заодно десятки ворожих солдатів і офіцерів.

Українські герої не просто боронили  власну Батьківщину на лінії фронту, велася запекла боротьба за кожне місто та село на території України. Під час Другої світової війни території України були окуповані більш ніж  на 3 роки. За німецьким планом “Ост” німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами

У роки війни на території України було зруйновано:

·     16150 підприємств

·     27910 колгоспів

·     Прямі збитки Республіки склали близько 1,2 трлн. рублів.

·     Німецько-фашистські загарбники перетворили на руїни: 714 міст і селищ, понад 28 тисяч сіл, 18 тис. медичних установ, майже 33 тис. шкіл, училищ, технікумів, ВНЗ.

За мужність і героїзм українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання “Місто-герой” було присвоєно Києву, Одесі, Керчі, Севастополю

Наше основне завдання пам’ятати та пишатися нашими предками, а головне, в майбутньому докласти всіх можливих зусиль, задля неповторення подібних трагедії. Наша перемога коштувала багатьох зусиль та життів, але саме вона подарувала нам нове життя та вільну і незалежну Україну.

No responses yet

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *